Свої перші гроші я заробив приблизно у 10 років, допомагаючи татові виплутувати кропивку із сіток. Сітки — це таке пристосування для ловлі риби в озері чи річці. Так, це було легке браконьєрство. Це зараз, у 2024 році, ми всі такі розумні й свідомі.
А тоді, наприкінці 90-х і на початку нульових, татові й мамі — вони в мене вчителі — могли не платити зарплату по кілька місяців або навіть до пів року. Це був спосіб не збагатитися й купити Porsche, а заробити хоча б мінімальні гроші на найнеобхідніші в побуті речі: пральний порошок, мило тощо. Зараз це здається дивним, але часи були саме такими.
Повернімося до риболовлі 🙂 Тато змалку привчав мене до праці й платив за кожну сітку, яку я очищав від кропивки та різноманітних водоростей. Спочатку це було 25 копійок, потім 50 копійок, 1 гривня, а згодом — і по 2 гривні. Так я міг заробити собі на морозиво, лимонад та інші речі, які для дитини в той час були надзвичайно важливими й цінними.
Оскільки ми жили в селі, дуже виручали власне господарство й город. У нас було надзвичайно багато різної живності: корова, кінь, качки, гуси, кури, індики, кролики тощо. Усіх їх потрібно було годувати й доглядати за ними. Це вимагало багато часу та фізичної праці, до якої залучали й мене 🙂
Городи також були чималими. По 40–50 соток картоплі, столових буряків — більшість урожаю йшла на корм господарству. Звісно, вирощували й власні овочі та фрукти: від помідорів і огірків до смородини й вишень.
Коли я подорослішав і перейшов до старшої школи, то почав сам ловити рибу. Спочатку користувався татовим човном: ішов на озеро раніше за нього, розставляв сітки й повертався додому. Згодом тато зробив для мене окремий човен — оце був справжній кайф 🙂 Мені вже не потрібно було приходити на озеро дуже рано, коли там ще були хвилі, і я був задоволений.
Після школи, у 2010 році, я вступив до університету на фізика. Хотів навчатися в митній академії, але не пройшов за балами, тому вступив до місцевого педагогічного університету. Там я орієнтувався на стипендію. Вона становила приблизно $100 на місяць. І уявіть собі — мені цього вистачало, враховуючи, що проживання в гуртожитку оплачували батьки.
За ці гроші я купував собі одяг, накопичив пристойну суму та у 17 років отримав водійське посвідчення. Чотири роки я прожив у гуртожитку, а на останньому курсі, коли навчався в магістратурі, ми вже орендували квартиру. Магістрів не заселяли до гуртожитку: місць не було, та й ми не були в пріоритеті. Зараз дивно все це згадувати, враховуючи, що той гуртожиток уже давно закрили через відсутність студентів 🙂
Я був єдиним, хто протягом усіх п’яти років усі десять сесій складав із середнім балом 4 і завжди отримував стипендію. Саме вона була моєю метою. Я розумів, що ці гроші дають мені свободу й можливості, тому був дуже вмотивований навчатися та складати всі предмети. Іншої мотивації в мене не було. Я чітко знав, що не працюватиму за спеціальністю.
Протягом 20 років я бачив, як важко тато й мама працюють із ранку до вечора, а потім повертаються додому та готують плани занять на наступний день. Мама часто сиділа ночами майже до ранку, щоб усе підготувати.
Працювати з дітьми дуже важко. Якщо не вірите, спробуйте хоча б на місяць стати вожатим у таборі чи зайнятися чимось подібним. Для цього потрібні величезна відповідальність і залізні нерви. Я відчув це на собі, коли працював вожатим у таборі — це була обов’язкова практика від університету, — а на старших курсах викладав у школі та університеті. Це також відбувалося в межах практики. Копати криницю або носити мішки за нормального здоров’я здавалося мені легшим 🙂
Далі буде…
________________
Потрібні посилання? Пиши в особисті повідомлення в Telegram: https://t.me/andrey_soroka
СНД/Бурж (гемблінг, казино, дейтинг, крипта та білі проєкти)
Мій канал про SEO, лінкбілдинг та iGaming: https://t.me/info_site
